ПОРАДИ БАТЬКАМ
ЗАЗДЕЛЕГІДЬ ГОТУЙТЕ ДИТИНУ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ
• Підтримуйте дитину у прагненні стати школярем, виявляйте інтерес до її справ і досягнень, допомагайте майбутньому першокласнику підтверджувати значущість його майбутнього становища і діяльності;
• Обговорюйте з дитиною ті норми і правила, з якими вона зіткнеться у школі. Пояснюйте їй доцільність цих правил;
• Організуйте раціональний розпорядок дня майбутнього першокласника;
• Намагайтеся передбачити та попередити ті проблеми, які можуть виникнути у дитини на першому етапі навчання;
• Емоційно підтримуйте бажання майбутнього першокласника досягти успіху, схвалюючи його: «Молодець!», «Як гарно!»;
• Поважайте думку своєї дитини про вихователя: для дитини старшого дошкільного віку вихователь часто є більш авторитетним, ніж батьки;
• Не залякуйте дитину школою, але й не забувайте, що навчання - це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школи істотно змінить життя дитини, але він має позбавляти її радощів, ігор. Давайте зрозуміти майбутньому першокласнику, що у нього буде час і для розваг.
ПРАВИЛЬНО СТАВТЕСЯ ДО ВЧИНКІВ ДОШКІЛЬНИКІВ
Навчайте дітей відповідальності за здійснені вчинки: слід давати дитині можливість зрозуміти скоєне, оцінити його. Обговорюйте лише вчинок і його результат, а не принижуйте гідність дитини чи вказуйте на недоліки особистості; Не вживайте звинувачувальних фраз на кшталт: «Ти мені набрид!»; «Навіщо ти знову так зробив?». Натомість слід вживати фрази, з яких випливає ставлення батьків до вчинку, а не до дитини :»Мені неприємно, коли ти так зі мною розмовляєш»; «Мені боляче, коли сусіди скаржаться на тебе»; Тон, яким проголошується вимога чи заборона, має бути скоріше дружнім, пояснювальним, ніж примусовим; Оцінюйте не лише вчинки, а й їх мотиви; Не залишайте поза увагою правильні вчинки дитини: вони заслуговують на схвалення.
ВИВАЖЕНО СТАВТЕСЯ ДО ПОКАРАННЯ ДИТИНИ
Перш ніж карати дитину, завжди вислухайте її пояснення з приводу того, що трапилося, і намагайтеся зрозуміти її, а вже потім оцінювати її вчинок;
Покарання не має бути надмірним і надто тривалим за часом; Не застосовуйте жорстокі фізичні покарання; Пояснюйте дитині, за що її покарано, щоб вона розуміла наслідки своїх дій;
Давайте дитині зрозуміти, що ви її любите, що вас не влаштовує не вона сама, а її поведінка.
ПІДВИЩУЙТЕ САМООЦІНКУ ДИТИНИ
Ставтеся до дитини як до абсолютно самодостатньої особистості, поважайте її. Ваш тон і стиль спілкування з дитиною мають переконувати її, що вона - цінна особистість, повноцінна людина, тому з нею розмовляють шанобливо, без принижень і образ; Виявляйте любов у стосунках з дитиною; якомога зрозуміліше пояснюйте дитині, чого від неї хочете; Уникайте слів «завжди» і «ніколи». «Ти завжди думаєш лише про себе!»; «Ти ніколи не приходиш з вулиці вчасно!» - подібні фрази переконують дитину у невмінні поводитися інакше. Ліпше сказати так: «Інколи я відчуваю, що ти забуваєш про інших»; «Я знаю, що ти позбавишся цієї поганої звички і станеш ввічливим, добрим, люблячим хлопчиком, що поважає інших;
Учіть дитину компенсувати все те, що принижує її гідність. Тобто допомагайте їй спрямувати свої зусилля для досягнення успіху у тій сфері, де вона найсильніша - музиці, спорті, образотворчості тощо, щоб дитина могла, наприклад, сказати собі: «Можливо, я не найкраще у групі рахую, проте я дуже гарно співаю»; Виховуйте у дитини впевненість у собі. Не забувайте, що дитина, як і кожна людина, має право на помилку.
НЕГАТИВНІ ЧИННИКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ, ЯКІ ПРИЗВОДЯТЬ ДО УТРУДНЕННЯ АДАПТАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
• Нерозуміння батьками своєрідності особистісного розвитку дитини;
• Неприйняття індивідуальності дитини;
• Невідповідність вимог та очікувань батьків можливостям і потребам дитини;
• Негнучкість у відносинах з дітьми;
• Нерівномірність виховання у різні роки життя дитини (ефекти батьківської деривації у перші роки і гіперопіки та надмірний контроль надалі); непослідовність у спілкуванні з дітьми;
• Неузгодженість підходів до виховання дитини між батьками.
ПАТОГЕННІ ЧИННИКИ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ, ЯКІ ПРИЗВОДЯТЬ ДО УТРУДНЕННЯ АДАПТАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
• Нерівномірність у ставленні до дітей;
• Високий рівень тривожності дітей як результат неадекватної вимогливості батьків;
• Формування емоційної залежності дітей від батьків;
• Феномен «заміни» індивідуальності дитини невротично зміненим образом Я батьків;
• Невротично мотивований характер взаємодії з дітьми;
• Надлишкова принциповість у відносинах з дітьми, недовіра до їхнього досвіду, нав'язування своєї думки і приниження почуття їхньої гідності;
• Індукційований вплив на дітей патології психіки батьків.